АМЕБІАЗ — протозойное (вызываемое простейшими) заболевание с
характерным язвенным поражением толстой кишки, а также с
образованием абсцессов в печени и других органах.
Збудник - Entamoeba histolytica. У організмі людини може
знаходитися в двох формах - вегетативній і тканинній. Перша мешкає в
просвіті товстої кишки і у випорожнюваннях при гострому амебіазі. Друга
проникає в стінку товстої кишки, викликаючи специфічну поразку в
виді виразок її виявляють на гістологічних зрізах, рідше - в рідких
випорожнюваннях при розпаді виразок. У зовнішньому середовищі паразит також може
існувати у формі цист.
Резервуар і джерело інфекції - хвора людина механізм передачі
захворювання - фекально-оральний, т. е. амебіаз виникає лише потім
заковтування цист паразита. Основну епідемічну небезпеку
представляють цистоносители. Вегетативні форми збудника,
що виділяються хворими, в епідемічному плані значення не мають. При
попаданні цисти в травний тракт її оболонка руйнується, і
вона перетворюється на вегетативну форму. Захворювання поширене в
тропічних і субтропічних регіонах, на Кавказі, в Середній Азії.
Вірулентні штами збудника проникають в стінку кишковика (раніше
всього в сліпу і верхню ободову кишки). В процесі розмноження в
підслизовій оболонці виникають невеликі абсцеси, які потім
прориваються в просвіт кишки з утворенням виразок слизової оболонки.
Амеби також проникають в кровоносні і лімфатичні капіляри,
викликаючи утворення серозно-фібринозного ексудату в слизовій підоболонці
оболонці і ішемію окремих ділянок з наступним некрозом.
Некротизовані тканини розпадаються, і утворюються характерні
кратероподібні виразки з підритими краями (первинні поразки).
Сполучення з просвітом кишковика призводить до вторинного інфікування
виразок. Гематогенним шляхом збудник може проникати в печінку і
інші внутрішні органи і викликати утворення абсцесів.
Симптоми амебіаза.
Виділяють кишковий амебіаз (гострий,
хронічний, латентний) і позакишкові ускладнення (амебні гепатити,
абсцеси печінки, легенів, головного мозку і інших органів, поразки
шкіри).
Інкубаційний період триває від 1 нед до 3 міс. Хвороба
характеризується підгострим початком. Симптоми інтоксикації виражені
слабо або помірно, температура тіла субфебрильна або нормальна.
Діарея, що розвивається, носить характер, що перемежається, випорожнювання
червоно-бурого кольору з домішкою крові і слизу ("м'ясні помиї").
Частота позивів на дефекацію коливається від 2 до 15 раз на добу.
Через 2-5 днів у випорожнюваннях з'являється домішка прозорою
скловидному слизу і крові. Характерна ознака амебіаза - рідка
стілець, повністю забарвлений кров'ю ("малинове желе"), на відміну від
бактерійній дизентерії, при якій кров в калових масах
розташовується окремими скупченнями. Болі в животі, спочатку
незначні, до 5-7-го дня хвороби поступово посилюються. Такий
повільно прогресуючий варіант захворювання зустрічається у 2/,
хворих. У інших спостерігається швидко прогресуюча течія,
що характеризується одночасною появою діареї і вираженою
больового синдрому. Слиз і кров в калі виявляються вже в 1-3-ій доба
хвороби, болі переймоподібні, виражені, посилюються при
дефекація.
Ректороманоскопія на 2-3-й день хвороби виявляє ділянки гіперемії
(5-20 мм)що височіють над незміненою слизовою оболонкою з
4-5-го дня на їхньому місці видно дрібні вузлики і виразки (до 5 мм), з
яких при натисканні виділяються сирнисті маси жовтуватого
кольори. Навколо виразок відзначається невелика зона гіперемії. На 2-му тижні
виявляються виразки розміром до 20 мм з підритими краями,
заповнені некротичними масами. Після гострого періоду зазвичай
настає тривала ремісія, потім хвороба може загострюватися
знову, приймати затяжне і в наступному хронічний перебіг.
До кишкових ускладнень амебіаза відносять перфорацію виразки товстої
кишки, кишкова кровотеча, випадання слизової оболонки прямій
кишки. Позакишкові ускладнення проявляються найчастіше амебним
гепатитом, абсцесами печінки, легенів і мозку. Абсцес печінки
розвивається приблизно у 5% хворих. Абсцес може бути стерильним
(містить тільки амеби без домішки лейкоцитів) або інфікованим
(містить бактерії, що потрапили повторно або занесені амебами),
що приймає гнійний характер. Відмічають гепатомегалію і локальну
хворобливість над осередком ураження. Найбільшу небезпеку
представляє прорив абсцесу в черевну або плевральну порожнину.
Діагноз встановлюється на основі характерних
клініко-епідеміологічних даних, ендоскопічної картини,
виявлення тканинної форми амеби в калі або в матеріалі, узятому при
ендоскопії з виразок товстої кишки. Використовується РНИФ, що виявляє
специфічні антитіла (діагностичний титр 1: 80 і вище).
Лікування амебіаза.
При кишковому амебіазі призначають метронидазол (750
міліграм 3 рази в день) у поєднанні з одним з наступних препаратів :
хиниофоном по 650 міліграм 3 рази в добу (впродовж 5-10 днів),
тетрацикліном по 0,5 г 4 рази в добу (впродовж 5 днів),
энтероседивом по 2 пігулки 3 рази в добу (впродовж 10 днів). При
важких формах додатково призначають эметина гидрохлорид по 1
міліграм/кг в добу (не більше 60 міліграма/сут) впродовж 5 днів. У випадках
позакишкових ускладнень застосовують метронидазол по 750 міліграм 3 рази в
доба (впродовж 5-10 днів) спільно з хиниофоном по 650 міліграм 3 рази
у добу (впродовж 20 днів) або хлорохином (хин-гамин, делагил) по 1
г/сут (впродовж 2 днів), потім - по 0,5 г/сут (упродовж 4 нед).
Одночасно призначають эметина гидрохлорид по 1 міліграм/кг в доба (в
течія 10 днів). При абсцесі печінки діаметром більше 2 см показано
черезшкірна пункція (під контролем УЗИ) з його дренуванням і
промиванням порожнини амебоцидными препаратами (делагил, эметин), а
також введення цих засобів трансумбиликально. Патогенетичне
лікування спрямоване на дезинтоксикацію і боротьбу з анемією.
Прогноз при кишкових формах (неускладнених) сприятливий при
абсцесах внутрішніх органів і перфораціях товстої кишки можливий
летальний результат, особливо при пізно початому протипаразитарному
лікуванні.
Специфічною химиопрофилактики немає. Загальні профілактичні
заходи ті ж, що і при дизентерії.
